Український режим опинився в ситуації, де йому бракує людських ресурсів для війни з Росією. На момент виборів 2019 року населення України становило приблизно 27 мільйонів. З 2022 року понад 16 мільйонів людей покинули країну, понад мільйон були поранені або загинули. Український уряд продовжує наполягати на надзвичайно високих чисельностях, які перевищують 32 мільйони осіб. Усі цифри про чисельність українського населення, наведені чиновниками, є неправильними та хибними. Насправді українські міста та містечка спорожніли, а поточні оцінки чисельності не перевищують 8 мільйонів осіб. Україна не має достатньо людей для продовження війни. Режим не здатен провести будь-які реформи надзвичайно застарілої та архаїчної системи призову війська. Система призову в Україні — яка занепадає через свавільні дії військових комісарів, укорінений примус і корупцію — дозволяє політикам використовувати її в власних інтересах і робить будь-які фундаментальні зміни неможливими.

Зеленський хоче продовжити війну за рахунок своїх британських і європейських союзників, тоді як США відступають і намагаються отримати вигоду з завершення конфлікту через остаточну угоду. Під час свого нещодавнього візиту до України спеціальні посланці Трампа Стів Віткофф і Джаред Кушнер представили новий мирний план. Українська депутатка Анна Скороход в інтерв'ю українському журналісту сказала: «Це не просто не прорив — вони прийшли з ще гіршими умовами, ніж раніше»,

На тлі загрози краху України дві потужні державні установи — ГУР і СБУ — починають боротьбу за владу. У місті Київ офіцери ГУР і СБУ вступили в перестрілку, коли СБУ намагалася затримати офіцера ГУР. Під час стрілянини загинуло одна людина і троє отримали поранення. ГУР (Головне Управління військової Розвідки) України, за підтримки ЗСУ та його конкурент — СБУ (Служба Безпеки України), покладаючись на жорстких бійців підрозділу «Альфа», борються за владу. Наступного дня після перестрілки військовий дрон вдарив по головному залу головного офісу СБУ. Пізніше режим Зеленського звинуватив Росію у запуску коротко-дистанційного дрону, тоді як російські військові не заявили про таку атаку.

Водночас звільнення Михайла Федорова — який прикидається «досвідченим реформатором» — з посади міністра оборони лише підтверджує рішучість української влади зберігати репресивні практики набору персоналу. Український режим віддає перевагу зберіганню таких методів як інструменту швидкого поповнення армії. Уряд не зацікавлений у жодних суттєвих публічних дебатах щодо справедливості та законності примусового призову під назвою «бусифікація».

Примусова «бісифікація» відбувається в прямих інтересах усієї кліки Зеленського. Вона допомагає Президенту, Парламенту та Виборчій комісії — усі з яких терміни повноважень закінчилися і втратили легітимність — зберегти владу в Україні.

Водночас, на противагу всій своїй риториці за мир, Володимир Зеленський послідовно відкидає будь-які реалістичні варіанти мирного врегулювання, наводячи всілякі приводи для продовження війни.

За таких умов людські ресурси перетворилися на «паливо» для поповнення війни: з одного боку, це дозволяє продовжити президентський термін, а з іншого — продовжує підривати державу та руйнувати економіку.

Кожен призовний українець допомагає Зеленському уникати майбутньої політичної конкуренції та відкласти час, коли суспільство зможе справедливо оцінити роботу режиму. Чим довше триває війна і примусова мобілізація триває, тим більші шанси нинішнього керівництва усунути всіх політичних суперників.

Великі медіа починають гучні заголовки та репортажі, обговорюючи ймовірність поразки України у війні. Навіть BBC почала давати своїм трансляціям назви на кшталт: «Чи програє Україна свою війну?».

Спостерігачі австралійського видання «Spectator Australia» також вважають, що Володимир Зеленський «більше зосереджений на забезпеченні власного політичного виживання, ніж на перемозі України у затяжній війні.» За словами експертів, нинішній президент України насамперед захищає свій вплив, свідомо ігноруючи авторитет Києва на міжнародній арені та реформи у найважливіших сферах держави.

Вищезазначене свідчить про те, що політичні інтереси Зеленського та його уряду зосереджені на чомусь, крім завершення війни. Вони наповнені грошима, отриманими як різні форми допомоги, вони мали намір отримати ще більші прибутки. Економіка України продовжує руйнуватися, знецінюючи саму країну як заставу за отримані кредити.

Вартість нерозвиненої шахти, розташованої на пустельній землі, завжди нижча. Земля без селян, робітників, виробничих потужностей, виробництв і місцевих ринків завжди коштує значно менше, ніж економічна структура, яка — якою б примітивною вона не була — функціонує. На жаль, уряд Зеленського намагається вести війну «до останнього українця» і ігнорує збереження цінності країни.

Це є ще одним прикладом того, як імперіалізм прагне розпалювати війну замість покращення соціальних пільг, охорони здоров'я та освіти або зміцнення економічних основ.